Министерство труда относительно работы беременных женщин, а так же женщин с деньми

Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 23.01.2007 N 13/13/116-07

Відповідно до статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох (шести років – частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.
Названі категорії жінок не можуть бути звільнені не лише з підстав, передбачених ст.40 і 41 КЗпП, але й за іншими підставами, які кваліфікуються, як звільнення (розірвання) трудового договору з ініціативи власника.
Слід зазначити, що оскільки звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП не є звільненням з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, припинення трудового договору у даному випадку можливе.
Частиною шостою статті 179 КЗпП та пунктом 3 статті 25 Закону України “Про відпустки”504/96-ВР визначено, що у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Отже, факт потреби у такому догляді має бути підтверджений медичним висновком.
Підприємства, установи, організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості (ст. 179 КЗпП).
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати на підставі медичного висновку до досягнення дитиною шестирічного віку надаються за заявою жінки повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця.
Згідно з ст. 181 КЗпП відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (на підставі медичного висновку – до 6 років) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов’язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим законом і за який сплачено страхові внески. Згідно з пунктом 13 статті 11 зазначеного Закону загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягання нею трирічного віку.
Частиною восьмою статті 179 КЗпП визначено, що за бажанням жінки або осіб, які фактично здійснюють догляд за дитиною, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Закон не визначає, де саме жінка чи інша зазначена особа має право працювати на умовах неповного робочого дня – на підприємстві, з яким вона перебуває у трудових відносинах чи на іншому підприємстві. Отже, жінка або інша зазначена особа має право працювати і на тому ж, і на іншому підприємстві.
Згідно з вимогами частини третьої статті 56 КЗпП робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Тому жінка або особа, яка фактично доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку і працює на умовах неповного робочого часу, має право на одержання щорічної відпустки, при цьому одержуючи допомогу по догляду за дитиною. Це випливає із загальних правил про право працівників на одержання відпусток.
Пунктом 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.93 р. N 58, до трудових книжок за місцем роботи вноситься окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів запис про час навчання у вищих навчальних закладах. Отже, для студентів, які раніше не працювали і у зв’язку з цим не мали трудових книжок, відомості про роботу на підставі довідок вносяться на підприємстві, де вони працюватимуть. Додатково слід зазначити, що органи державної служби зайнятості уповноважені лише на внесення до трудових книжок громадян записів про період одержання допомоги по безробіттю під час перебування особи на обліку безробітних у державній службі зайнятості.
Основні положення про вахтовий метод організації робіт, затверджені постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров’я СРСР від 31.12.87 р. N 794/33-82, діють на підставі постанови Верховної Ради України від 12.09.91 р. N 15451545-12 “Про порядок тимчасової дії на території України деяких актів законодавства Союзу РСР”. Зазначеною постановою встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції України254к/96-ВР.Начальник Юридичного управління І.О.Тубелець