Работа на компьютере

Немного про требования к режиму работы, который должен соблюдаться при работе на комьютере в учреждениях. А так же принципы предоставления дополнительного отпуска за работу на комьютере было сказано в Письме Министерства труда и социальной политики Украины от 21.03.2007 № 40/13/133-07.

Отметим главное:

  • дополнительный отпуск за особый характер труда (работу на компьютере) дается до 4х календарных дней;
  • конкретная продолжительность должна быть оговорена в коллективном договоре – обязательное условие предоставления такого отпуска;
  • работник должен работать на комьютере не меньше половины трудового дня – тогда такое время учитывается для предоставления данного вида отпуска.

Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 12.03.2007 N 40/13/133-07

Відділ умов та режимів праці розглянув Ваше звернення і в межах компетенції повідомляє.
За умови дотримання вимог Державних санітарних правил і норм роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин (ДСанПіН 3.3.2.007-98), затверджених МОЗ України 10.12.98, та Правил охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України від 10.02.99 N 21z0382-99, робота на комп’ютері не відноситься до категорії шкідливих і важких.
Однак, усім працівникам (у тому числі бухгалтерам, інженерам, програмістам та іншим фахівцям), які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах, до яких належить і персональний комп’ютер, і яким тривалість щорічної відпустки не визначена іншими актами законодавства, надається право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 4-х календарних днів згідно з підрозділом “Інші види виробництв” розділу XXII “Загальні професії за всіма галузями господарства” (пункт 58) Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.97 N 1290 (у редакції постанови КМУ від 13.05.2003 N 679679-2003-п із змінами, внесеними постановою КМУ від 16.12.2004 N 16741674-2004-п.
Статтею 8 Закону України “Про відпустки” передбачено, що конкретна тривалість таких відпусток встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
У розрахунок часу, що дає право працівнику на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.
Облік часу, відпрацьованого в зазначених умовах, здійснюється власником або уповноваженим ним органом.
Вимоги до режиму праці та відпочинку при роботі з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ визначаються в залежності від виконуваної роботи відповідно до Державних санітарно-гігієнічних правил і норм ДСанПіН 3.3.2.007-98.
Розділом 5 цих Правил передбачено для збереження здоров’я працюючих, запобігання професійним захворюванням і підтримки працездатності встановлювати внутрішньозмінні регламентовані перерви відпочинку.
Зокрема для операторів комп’ютерного набору при 8-годинній денній робочий зміні слід призначати регламентовані тривалістю 10 хвилин після кожної години роботи з візуальним дисплейним терміналом.
Для зниження нервово-емоційного напруження, стомлення зорового аналізатора, поліпшення мозкового кровообігу, запобігання втомі доцільно деякі перерви використовувати для виконання комплексу гімнастичних вправ. Однак зазначеними правилами не заперечується використання часу такої перерви для відпочинку на свій розсуд.
В окремих випадках, при хронічних скаргах працюючих ВДТ ЕОМ і ПЕОМ на зорове стомлення, незважаючи на дотримання санітарно-гігієнічних вимог до режимів праці і відпочинку, а також застосування засобів локального захисту очей, допускається індивідуальний підхід до обмеження часу робіт з ВДТ, зміни характеру праці, чергування з іншими видами діяльності, не пов’язаними з ВДТ.
Власники, керівники служб, структурних підрозділів та інші посадові особи підприємств, фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю з правом найму робочої сили, працівники несуть відповідальність за виконання вимог зазначених вище Правил.
Статтею 142 КЗпП передбачено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил.
Час перерви в роботі, зумовлений технологічними факторами чи фізіологічними потребами, відноситься до часу для внутрішньозмінного відпочинку і особистих потреб, який є складовою частиною робочого часу.
Час для внутрішньозмінного відпочинку і особистих потреб – це зовсім не час для відпочинку і споживання їжі, як прийнято називати, – обідньої перерви: час обідньої перерви до складу робочого часу не включається. Цей час при відрядній формі оплати праці закладається до норм виробітку (норм праці), які знижуються з урахуванням того, що протягом робочого дня (зміни) працівник не працює безперервно, а має право на виділення йому часу для внутрішньозмінного відпочинку і особистих потреб.
Враховуючи те, що перерви для внутрішньозмінного відпочинку є складовою частиною робочого часу і зумовлені технологією роботи, то вони не можуть бути підсумовані та відпрацьовані працівником у будь-який інший час.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про колективні договори і угоди”, який визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод, з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників, зміст колективних договорів визначається сторонами в межах їх компетенції. Зокрема, до змісту колективних договорів належать питання щодо режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.
Також частиною першою статті 9-1 КЗпП та частиною четвертою статті 7 Закону України “Про охорону праці”2694-12 передбачено, що до колективних договорів можуть, за взаємною згодою сторін, бути включені додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги.
Відповідно до статті 13 Закону України “Про охорону праці” роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
За більш детальним роз’ясненням радимо Вам звернутися до Міністерства охорони здоров’я України та Держгірпромнагляду України, до компетенції яких належать ці питання. Начальник відділу умов
та режимів праці
Г.Максименко